Tags

    Доробки Савватєєв Євген

    Студенти проти «покеМОНів»

    Міністерський закон "Про вищу освіту" вже спричинив цього року ряд студентських протестів. Студенти вийшли і цього разу, адже за кілька днів має пройти студреферендум щодо цього закону.

    - Давай, рви його! Ось так!

    Десяток студентів розривають гігантський бюлетень. На бюлетені сім запитань. Найголовніше з яких: чи підтримують вони міністерський законопроект «Про вищу освіту». Саме такий бюлетень отримають студенти 24-го жовтня, коли буде референдум. На Майдані під «жінкою-незалежністю» зібралось не багато студентів, але всі вони з законом незгодні і закликають голосування бойкотувати.

    Щоб виправдати анонсовану назву «круглий стіл», активісти сіли дружнім колом. Проте їх наміри далеко не дружні. В середині, замість багаття – купа розкиданих бюлетенів. Замість пісень навколо багаття, розмови навколо освітніх проблем. Тут кожному є що сказати.

    Максиму Опанасенку, який навчається на контракті в приватному виші, не подобається те, що за новим законом, університет зможе підвищувати ціну його контракту щосеместру:

    - Я не хочу, щоб кожні півроку до мене приходив ректор і казав: «Давай збільшимо суму». Я і так спочатку платив 10 тисяч, тепер більше, ніж 18. Досить!

    Він також думає, що референдум організовує міністерство і робить це для того, щоб заручитися підтримкою студентів, перед тим, як передавати законопроект в парламент.

    - Референдум організовують покеМОНські студорганізації, - пояснює хлопець, який реєструє пресу, новоприбулому фотографу.

    - Тобто? - не розуміє той.

    - Ну, проплачені, які під міністерством, - пояснює реєстратор і показує на ще живий величезний бюлетень. Вгорі документу бачимо назви: «Студентський захист», «Національний студентський захист», «Асоціація правозахисних організаторів студентів».

    Олені Проскурі було не складно виступити з критикою міністерства – вона з Могилянки. Дівчина пригадала чиновникам все: і скасування держзамовлення на журналістиці, і наступ на автономію університету, і скасування програм PhD.

    Журналісти розгублено шепочуться:

    - То, що - це акція, круглий стіл чи що?

    - Щось типу прес-конференції, - відповідають їм.

    Тим часом слово бере Сергій Бойко. Він хоч і викладач, але його теж турбують студентські стипендії:

    - За цим законом, можна буде отримувати трійки і все одно мати стипендію, у студентів стане менше стимулів добре вчитись.

    Тему різко змінює постійний учасник студентських протестів, Михайло Лебідь:

    - Запитання в бюлетені, типу: «чи правда, що небо блакитне?», - іронізує активіст. - Звісно, що небо блакитне, звісно, що студенти проголосують, що хочуть підвищення стипендій, але ж в законі є й інші норми! До того ж велике запитання, чи це підняття справді буде?

    Він вимагає ні багато ні мало – зняти Табачника.

    - Коли ти півроку з чимось «довбешся», про це дізнаються все більше активістів і більше людей ходить на акції, - продовжує Михайло, звертаючись до купки журналістів, кількох небайдужих студентів і пари бабусь, які прийшли на звук мікрофона.

    - Швидше, Михайло, люди змерзли, чекають, - говорить Лебедю нетерпляча журналістка. Вона знає про «головну страву» круглого столу - розірвання бюлетеня. І ось бажана для фотографів та операторів мить настала.

    А вже за десять хвилин під «незалежністю» не було нічого, що б нагадувало про студентську акцію. Розірваний бюлетень розтягнули на сувеніри.

    ***

    Як київській владі локшину на вуха вішали

    Будівництво торгового комплекс біля метро «Театральна» вже має скандальну славу і викликало ряд протестів. Спочатку громадських активістів обурювало саме місце, де російський бізнесмен Вагіф Алієв будував своє дітище. А саме біля театру російської драми імені Лесі Українки та маєтку Галагана. Потім протести викликало те, що влада пообіцяла в торговому комплексі розмістити музей Києва. А нещодавно стало відомо, що ніякого музею там не буде, це і стало приводом для громадянської служби «Свідомо» провести ще одну акцію.

    Жертвуючи лекцією про японські медіа від журналістки, яка багато років працювала в Японії, виїжджаю на метро «Театральна».

    Де проходить акція здогадатись не важко: прямокутна бетонна конструкція, огороджена зеленим парканом, доволі помітний орієнтир.

    Підходжу на місце і, привітавшись, одразу отримую вказівки від координатора акції, Єгора Соболєва:

    - Ви троє, - говорить Максу, В’ячеславу (обидва зі «Свідомо») і мені, - поки що тримайте плакати, щоб люди бачили, що тут відбувається, а дівчата хай малюють на паркані.

    Софія та Маша відбивають з трафаретів на зеленій поверхні портрети двох винуватців акції: головного архітектора міста, Сергія Целовальника і голову міської адміністрації, Олександра Попова. А поруч пишуть великими літерами «Стіна брехні».

    Це ж написано і на плакаті, який випало тримати мені. Макс тримає «Приносьте чиновникам лапшу», В’ячеслав – «Збираємось наступного місяця».

    - Та це не стіна брехні, а стіна плачу вже, - жартує один із мітингувальників.

    Підготовка проходить під прицілом відео- та фотокамер. Журналістів цікавить, що будуть робити з локшиною, яка стоїть трохи збоку.

    - Макс, потримай чай, - просить Софія. Схоже за локшину відповідає вона.

    Але вже за пару хвилин локшину в пластикових тарілках тримає і Макс, і Софія, і Єгор та інші, кому вистачило.

    - Це символ обману, щоб показати, що оці панове, - пояснює журналістам Макс і показує на зображення на паркані, - обманюють киян з забудовами і не тільки з цією.

    Хвилин за 5 журналістів стає більше, ніж учасників акції.

    - ТВі вже є? – запитує у преси Соболєв. Йому важливо, щоб акцію показали якомога більше ЗМІ. Впевнившись, що всі приїхали, він бере слово першим. Розповідає про зустріч з Целовальником, де головний архітектор сказав, що ніякого музею в будинку на «Театральній» насправді не буде.

    Далі слово бере Наталя Федорівна Стоянова, яку Єгор представляє як «патріарха антизабудовного руху». За словами Соболєва, саме вона змусила зізнатися міську владу, що в скандальній забудові музей Києва насправді не планується.

    - Будівництво треба негайно припинити. Якщо ви зайдете в метро, то побачите, що стіни тріскаються і протікають, - говорить Наталя Федорівна.

    Максим Маньковський з організації «Кияни об‘єднуємось» теж користується можливістю виступити і розповідає про конфлікт на вулиці Маяковського, де влада обіцяла сквер, а зводить торговий центр.

    За спинами ораторів у цей починається нове дійство. Локшину вішають на паркан так, що та звисає на портрети Целовальника і Попова.

    - Друзі, давайте приносити локшину на всі прес-конференції і події, в яких буде брати участь Попов і Целовальник, - закликає Соболєв до мирного спротиву.

    - Щось акція не дуже. – говорить сивочолий фотограф своєму колезі. – На днях фотографував на мітингу Ляшка, так ото я розумію акція, людей 200 зібралося, а тут щось скромно дуже…

    - Якщо це не подіє, будемо вдаватись до більш рішучих дій, - говорить Соболєв вже не журналістам. До яких саме дій, не уточнює.

    Присутні в хорошому гуморі потроху починають розходитись. Треба збиратись і мені. Востаннє дивлюсь на паркан: локшина повільно сповзає на обличчя головного архітектора.

    ***

    Жадан, «Півні», два торчки

    В «Арсеналі» холодно. Всі в куртках і чекають, коли ж вийде «Мертвий Півень» і можна буде пострибати. Хтось ще під враженням від виступу поета Сергія Жадана.

    Ми з друзями стоїмо недалеко від сцени.

    І ось нарешті виходять «Півні». Спершу грають «And everybody fucks you». Починати з чогось ліричного і повільного в цій холоднечі було б злочином.

    На другій пісні крізь натовп до нас просочується двоє. Ніби персонажі з віршів Жадана: обидва в спортивних штанах і капюшонах, так що облич було не розгледіти. Стають прямо перед нами. Думаю «Чорт, ну добре, що хоч не баскетболісти». Але занепокоєння зайве: в той час, як увесь зал стрибає, ці двоє, знаходяться ніби під невидимим ковпаком, стоять і тупо дивляться в підлогу.

    «Знову, курва, радіо, телебачення, курва, преса!», - хрипло кричить зі сцени голос «Півнів», Місько Барбара. І під ці слова починають стрибати навіть спочатку мляві задні ряди, але не ці двоє. Вони продовжують стовбичити. Стає цікаво, навіщо платити гроші, приходити на концерт, пробиратися до сцени для того, щоб стояти!

    І ось починає грати «Гуцулка Ксеня», і наші герої беруться за справу. Синхронно присідають. Один дістає коробочку і дві трубочки. Притуляються один до одного, щоб нам не було видно, але нам все видно. Коробочка відкривається: в ній щось біле. Той, який відкривав, бере трубочку, підносить один кінець до коробочки, інший – до носа, і починає вдихати. Потім це повторює другий. Стає зрозуміло, навіщо хлопці прийшли на концерт. Вони нервують і намагаються «закинутись» пошвидше.

    Музика «Півнів» в цей момент для нас як саундтрек до фільму «Страх і ненависть в Лас-Вегасі». Найголовніше тепер не на сцені, а тут поряд.

    Хлопці в капюшонах справу роблять швидко – хвилин сім і вони збираються назад. Хитаючись, просуваються до виходу. Концерт для них вже закінчився.

    Comments

    /groups/20111/search/index.rss?tag=hotlist/groups/20111/search/?tag=hotWhat’s HotHotListHot!?tag=hot0/groups/20111/sidebar/HotListNo items tagged with hot.hot/groups/20111/search/index.rss?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcomelist/groups/20111/search/?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcomeRecent ChangesRecentChangesListUpdates?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcome0/groups/20111/sidebar/RecentChangesListmodifiedDateallRecent ChangesRecentChangesListUpdateswiki/welcomeNo recent changes.reverse5search