Tags

    Доробки Прокопчук Дмитро

    Гостинці для бездомних

    Дмитро Прокопчук

    Шоста година вечора на Подолі, і поки що світить сонце. Цьогорічний холодний жовтень радує теплим днем. Кияни впродовж останнього тижня скаржаться на запізнілий початок опалювального сезону, але є люди, які мерзнуть на вулиці майже постійно. Це бездомні.

    На розі поблизу церкви Миколи Притиски зібрався невеликий гурт студентів із важкими пакетами. Проте вони зібралися зовсім не на гулянку. В пакетах замість пива – термоси із чаєм, а замість сухариків – бутерброди і хліб. Є також окремі два пакети із одягом. Все це молодь зі спільноти Святого Егідія зібрала для бездомних. Із 14-ти волонтерів 10 – із Могилянки.

    Молоді благодійники

    - Основна ідея спільноти – ми приходимо не просто як волонтери, а як друзі, не просто надати послугу, а поспілкуватися, - пояснює Ольга Марценюк, одна із активісток. – В матеріальному плані ми надаємо їм не настільки велику допомогу. Але вони, як я бачу, просто раді з нами поспілкуватися. У мене, наприклад, є двоє-троє знайомих, з якими я спілкуюся найбільше, вони пам’ятають мій день народження, часом роблять якісь подарунки.

    Активісти беруть пакунки і розходяться у двох різних напрямках. Одні – до Фролівського монастиря, інші – на трамвайну зупинку біля станції метро «Контрактова Площа». Іду за другою групою. Зауважую, що їм не дісталося пакетів з одягом, на моє питання ще одна активістка, Ольга Макар, пояснює, що не можна приносити замало одягу в одне місце, інакше це викличе розчарування бездомних і одяг той нікому в результаті не дістанеться.

    Окрім спільноти Святого Егідія, існує багато інших подібних ініціатив. Наприклад, Благодійний фонд «Стефанія» забезпечує знедолених не просто бутербродами, а повноцінним харчуванням. Будинок соціального піклування на вулиці Суздальській 4/6 має відділення нічного перебування на 150 місць та соціальний готель на 16 місць. Ніч у відділенні нічного перебування коштує 4 грн., а доба в соціальному готелі – 12 грн. Надається їжа та медикаменти.

    Втім, певна річ, зусиль навіть усіх організацій разом узятих не вистачає на подолання проблеми бездомних киян – їх просто забагато. Головне управління праці та соціального захисту Київської міської державної адміністрації налічило у Києві від десяти до п’ятнадцяти тисяч бездомних.

    «Кожен може сюди потрапити»

    Ми підходимо до трамвайної зупинки, тут уже чекає, щонайменше, дюжина людей. Вони трошки заважають пасажирам трамваю, але даний вид транспорту ходить не часто навіть в години пік, тому незручність швидко вичерпується. Бездомні поспішно оточують активістів, розбирають бутерброди, пластикові стаканчики, набирають в них гарячий чай. Я теж опиняюся в оточенні.

    Попри те, що мало не кожен підходить до волонтерів за добавкою, ніхто не намагається видурити більше їжі хитрістю чи відібрати її у іншого. Пенсіонерка Валя на запитання, чи вона отримала чай, чесно відповідає «Так», а інші бездомні шукають своїх товаришів по нещастю навколо зупинки.

    Один із бездомних, прийнявши мене за волонтера, просить у мене мобільний, щоби покликати свою подругу. Додзвонюється з третього разу.

    - А де Ви взагалі підзаряджаєте мобільні? – питаю я.

    - По кіосках або де ще хто згодиться помогти.

    Після розмови він просить, щоб наступного разу принесли бодай якісь речі на зиму. Потім він запитує, чи можуть допомогти з роботою. Він хотів би заробляти собі на життя сам.

    Найбільше моє здивування при контакті із обездоленими жителями вулиці – відсутність будь-чого незвичного. Причини, з яких ці люди потрапили на вулицю – найрізноманітніші. Наприклад, В’ячеслав Іванович все своє життя пропрацював орнітологом у Національній академії наук, але одного разу на півроку він відправився у експедицію, а його дружина скористалася законодавством України, за яким родича можна виписати із житла, якщо він проживає півроку за його межами.

    - Більшість просто не розуміють, як легко опинитися в лайні, - ділиться міркуваннями бездомний Андрій.

    Серед бездомних трапляються і люди, які мають житло, але все одно приходять за їжею. Пенсіонер Петро вимушений годувати на свою мінімальну пенсію себе і свого сина.

    - Я би не ходив оце, але мій син зв’язався із друзями. Вони призвели до того, що його «попросили» з роботи, - розповідає він і обережно допиває кілька ковтків гарячого чаю.

    Неоніла Сигізмундівна має квартиру, але після смерті її сина невістка зробила життя свекрухи нестерпним і тепер старенька жінка ночує на вокзалі.

    Не хлібом єдиним

    Після роздачі їжі студенти-волонтери вислуховують, як бездомні провели цей тиждень. Жаліються на життя небагато, переважно розпитують, як поживають свої студенти, навіть підганяють студентів швидше йти грітися додому. Дехто просить купити їм ліки або принести якийсь одяг.

    - Коли у Могилянці відкриваються гардероби, ми розпочинаємо акцію «Холодно», збираємо одяг, який потім роздаємо, - розповідає мені волонтер з трирічним стажем Іван Кукурудзяк.

    - Але ми також шукаємо одяг на постійній основі, - додає Ольга Макар. – Для бездомних дуже важливо мати чистий одяг, бо інакше їх не пускатимуть в метро і маршрутки і вони не зможуть подорожувати містом.

    Необхідність подорожей зумовлена відстанями між центрами, які надають різні види допомоги бездомним.

    - Поспати можна на Дарниці, - говорить Ольга. – А безкоштовні обіди – на іншому кінці міста. При цьому прати одежу вони не можуть ніяк.

    Пенсіонерка Валя переконана, що волонтери є представниками церкви, яка розташована на території Могилянки. Ще один бездомний, що користується допомогою спільноти Святого Егідія вже третій рік, розповідає, що в інші дні йому дуже допомагає Фролівський монастир або інші церкви Подолу.

    Попри назву і релігійне коріння організації, проповіді та навернення не входять у плани волонтерів. Більше того, християнське віросповідання не є обов’язковою умовою участі в акціях. Кукурудзяк пояснює, що більшість активістів не мають навіть формальної приналежності до організації, а їх уявлення про переконання одне одного доволі загальні.

    Від початку акції пройшла година і за цей час помітно похолодало, стало зовсім темно, ввімкнулися вуличні ліхтарі та освітлення рекламних біг-бордів. Бездомні повільно розходяться хто куди. Лише один чи двоє лишаються на зупинці – імовірно, це їх сьогоднішнє місце ночівлі.

    З Ольгою Макар іду до метро. Вона виглядає надмірно зосередженою і серйозною.

    - Я не буду казати, що я це роблю виключно заради альтруїзму. Тут є повна віддача, - зізнається Ольга. – Ці люди тебе цінують, ти стаєш з ними класними друзями, спілкування з ними змушує тверезіти.

    Ще деякий час після того, як я повернувся додому, моя тепла куртка зберігає пронизливий холод вулиці та ледь відчутний запах брудного одягу. Я сідаю вечеряти і борщ смакує інакше. Я беру до рук підсохлу скибку хліба і виникає бажання її роздивитися з усіх боків, відчути її аромат перед тим, як з’їсти.

    Comments

    /groups/20111/search/index.rss?tag=hotlist/groups/20111/search/?tag=hotWhat’s HotHotListHot!?tag=hot0/groups/20111/sidebar/HotListNo items tagged with hot.hot/groups/20111/search/index.rss?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcomelist/groups/20111/search/?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcomeRecent ChangesRecentChangesListUpdates?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcome0/groups/20111/sidebar/RecentChangesListmodifiedDateallRecent ChangesRecentChangesListUpdateswiki/welcomeNo recent changes.reverse5search