Доробки Стельмах Ірина

ІНТЕРВ"Ю

Юрко Іздрик: «Потребую тільки грошей»

Юрко Іздрик не перестає вдаватися до вираження самого себе. В першу чергу, як літератор, в другу – як художник, а в третю – як музикант. Хоча, хто його зна, яка послідовність правильна?

Чи влаштовує вас те, що написано про вас у Вікіпедії?

Мене влаштовує вікіпедівський коментар, що матеріли, розміщені тут, є неповними, можуть містити помилки і так далі. Час від часу в мене виникає бажання самотужки виправити неточності, які там є, але я занадто лінивий, щоб цим займатися.

Хто в тріаді: літератор, візуалізатор, музикант перетягує на себе «іздриківську» ковдру більше?

Раніше я всім казав, що літератор, а тепер відповісти вже важко. Якщо чесно, то найбільшої віддачі зараз вимагає «Drum ТиАтр». На сцені так викладаєшся, що хоч би як ти за комп’ютером чи рукописом не скакав, так само не вийде. Ті різновиди енергії в слова не можна вбрати. А з другого боку нещодавно для «Клубу сімейного дозвілля» я закінчив треш-гламурний проект – книгу, в яку ввійде все, що я за останні два роки написав (поезія, проза, есеїстика), але у вигляді колажу. Хто відвідує моє ЖЖ, зможе зорієнтуватись. Тут доводиться працювати і дизайнером, і моделлю для фотосесій… Так що важко сказати. Як троє під ковдрою, то там така двіжуха.

Чому ж все-таки вирішили проявляти себе сценічно?

Якби не зустріч з Грицьком Семенчуком, всього б цього не було. Свої музичні проекти я час від часу реалізовував. В мене записано три фортепіанних концерти, в «Перкалабі» я один сезон грав на клавішах. Шось таке. В мені замало музичних талантів аби організувати щось самотужки, а спільні ідеї з Грицьком дуже добре одна на одну лягають. Він робить музику, що забирає від мене купу всіляких обов’язків. А крім того, ще з нами працюють музиканти екстра класу і це дає рідкісний ефект, коли музиканти збираються разом не для того, щоб показати свої здібності, свій талант і вміння чи вивалити якісь свої музичні ідеї, а слухають одне одного. Мабуть, так і повинна народжуватись справжня музика. З резонансу.

Чи є драма в DrumТиАтрі?

Ми не дарма написали «drum» англійською, що є радше відсиланням до драм-ен-бейсу. Спеціальної стилістичної драматичності в цьому нема. Мені дуже сподобалось, як після нашого виступу в Києві, журналісти написали, що це дуже безтолкова, але симпатична формація. За канонами професійності наша музика справді дуже безтолкова і в цьому її естетичний кайф. Виникає іскра між андерграундним репом, закрученим тріп-хопом, різними електронними викрутасами, що не складає гламурної цукерочки. Все розшарпане, нерівне, але з елементами привабливості, новизни і драйвовості.

В чому весь кайф від оцього нового, що ви спробували?

Кайф суто літературний, адже ті тексти, які я пишу для DrumТиАтру, в книгу я б не помістив. Працювати цікаво, адже це був технічний виклик: ти зможеш це зробити чи ні? Пісенні тексти і суто поезія – зовсім різні речі. Як жартує Семенчук: «Юра, твої тексти це якби Сашко Положинський писав для Руслани». Цього ми намагаємося уникнути.

А що ще повинен мати поет, окрім ігуани, біографії, прози?

Задоволення. Як просто приватна особа, я отримую задоволення, а кожна нормальна людина намагається продовжувати те, що їй це задоволення приносить.

В чому відчуваєте найгострішу потребу в даний період?

Це прозвучить приземлено, але я потребую тільки грошей. Тоді б ми усюди їздили за свій рахунок, давали б благодійні концерти, закупили б інструменти, а то я повинен їх звідусіль позичати. Все інше я собі й без грошей організую. Іноді подумаєш,що тобі вже 50 років і ти не остання людина в своїй сфері, але чого ж ти такий бідний?

У книзі «Сто слів про любов, включаючи вигуки», слово любов замінено словом байдужість. Ви справді це мали на увазі? Можна «байдужіти до нестями»?

Антитезою до любові є ненависть, байдужість. Ненависть є тільки зворотною стороною любові. Про любов так само важко говорити, як і про Бога. В певному сенсі це є синонімом. Ми знаємо, що найменш суперечливими були апофатичні визначення Бога, себто ті, які йшли від заперечення. Бог є не те, те і те, а не те, не те і не те. Таким чином я намагався визначити й любов. Ти відчуваєш, але, коли ти починаєш обмежувати словами, ти втрачаєш те, що відчуваєш. Краще відсікати зразу. Байдужість не є любов.

У «Воццеку» ви пишете, що викорінювати мудацтво стало легше. Чи є якісь ліки від тотального мудацтва в країні?

Є одна стара-стара ще дохристиянська молитва, згідно з якою належалося коли ти йдеш і зустрічаєш якесь чудовисько, дякувати Богу, що створив цей світ таким різноманітним. Так ось, мудаки, жлоби, бики – це ті потвори, які мають право на існування для урізноманітнення світу. Але коли їх стає більше, ніж 90%, то потворами стаємо ми. Боюся те, що відбувається навколо незнищенне.

А на яке запитання ви б відповіли однозначно так, а на яке однозначно ні?

Чи віруюча я людина і чи хотів би я бути Президентом України? Так. Ні.


РЕПОРТАЖ №1

Нетипова Руйнація №8

Старенькі бабусі, проїжджаючи трамваєм повз, голосно перемовлялись: «Йой, мати рідна, а то шо ся робит?», продавці у магазинах поблизу потирали руки, віддаючи з прилавка ящик за ящиком пива, а ті дорослі, що проходили поруч, перелякано розглядали молодь, переживаючи, чи нема там бува їхніх дітей. І все було б традиційно для фестивалю важкої альтернативи «Руйнація», якби не люди, що змінили моє уявлення про це дійство.

Людям погано, тваринкам - кльово

Перший день фестивалю, а точніше вхід до фестивальної сцени у палаці «Україна» ряснів міліціонерами. Кожного бажаючого зайти обшукували на наявність алкоголю, сушених трав чи гострих предметів щонайменше двічі. І скажу, що навіть моє яблуко крізь товщину сумки здалось підозрілим предметом для правоохоронців. Довелось витрушувати весь журналістський реманент аби добратись до дна і довести, що бажаю серед концерту банально підкріпитись осіннім фруктом, при чому нічим не наколотим:)

Вхід до фестивальної сцени рясніє міліціонерами. Усіх обшукують на наявність алкоголю, сушених трав чи гострих предметів щонайменше двічі. Навіть моє яблуко крізь товщу сумки здається міліціонерам підозрілим предметом. Витрушую весь журналістський реманент, аби довести, що інших намірів, як підкріпитись осіннім фруктом серед концерту, у мене нема.

Після того, як зайти в приміщення мені таки вдалось, першим, що впало у вічі була невесела дівчинка з цигаркою в одній руці і гривневими купюрами в іншій. Мляво затягуючись, вона перераховувала гроші зі скриньки, на якій писало: «Пожертви для безпритульних тварин». Одразу підбігши до неї, запитую, що за акція і тицяю їй у руку дві гривні, на що отримую у відповідь: «Давай сюди, тобі після фесту буде погано, а тваринкам - кльово».

14-річний панк і 22-річний Дарк

Коли мені стане погано, я не знала, тому вирішила поки перевірити, що ж робиться під сценою (виступати колективи почали з другої години дня). Денне світло ще добряче освітлювало приміщення, а тому більшість наразі тверезих поціновувачів альтернативи поділились на дві нерівномірні групи: одні нерухомо стояли під сценою, інші взагалі повсідались на трибуни і спостерігали за дійством, наче в амфітеатрі. Я вирішила приєднатись до числа перших і подалась до огорожі під сценою.

Першими осінню «Руйнацію» розпочали львівські хлопці з гурту «I Gave Back», їх змінили харків’яни «DJAILAU», потім на сцену вийшли «@ DO.G @» з Енергодару, а в мене й далі не зникало відчуття, що я на якомусь сихівському концерті: апатична публіка, схожа одне на одного. І, може, невдовзі я б і попленталась до «сидячих місць», якби не 14-річний панк Денис, ірокез, якого ставили три дні (сягав приблизно пів метра), і патлатий 22-річний Дарк (як виявилось найстарший металюга з усіх мною побачених). Саме вони стали окрасою початку концерту. Куди поділись характерні для такого штибу музики персонажі, я навіть не знаю. Біля сцени ходили дві дівчинки на каблуках, і час від часу хтось намагався затанцювати брейк під надривчасний вокал якогось гурту.

Реп і ді-джеїнг на «Руйнації»

Наступною «не типовістю» був стиль гурту «Дредноут». Хлопці взялись лабати реп-кор. Кепка назад, широкі штані і сережки у вухах вирізняли вокаліста, дреди – гітариста, але безсумнівно найпомітнішою особою став семплер – лисий ді-джей, який виніс на сцену справжнісінькі вертушки і почав заміксовувати треки в унісон із речитативом вокаліста.

У цьому році не було окремої кімнати, де звичайні музиканти та фотографи могли б кинути речі, або зарядити телефони чи фотоапарати. Тому все кидали біля сцени. Фотик ми з другом бігали заряджати до ларьку «ХАВЧИК ТУТ», а телефон залишали звукачам біля пульта (тим хлопцям великий респект). Під час виступу команди «Lady Jane» це і робили. Проте не помилюся, коли скажу, що публіку змогли розбудити лише восьмі (мабуть, це магічне число) по рахунку «Start Up». Саме під їхню музику слухачі утворили першу стіну смерті (Wall of Death), а наприкінці виступу натовп закрутив Circle Pit.

Перепочити після інтенсивних змахів руками і коловими обертами голови, підліткам дозволив гурт «Dance Party. Dance! Dance!» , які довго не виходили на сцену. Саме тоді ми встигли надивитись на ведучого фестивалю – вокаліста рівненського гурту «Мій батько п'є» - М'ячика. Бідолаха мусив безперестанку щось говорити, а оскільки працював він без сценарію, доводилось викручуватись і розповідати небилиці (що, погоджуюсь, у нього чудово виходить). Виручати групу з халепи взявся гітарист зі своїми рифами, та згодом з'явився барабанщик і почалася перша тема. Натовп з вокалістом в один голос проскандував «БО-РО-ДА!» і пішов потужний бітдаун. Музиканти протягом всього виступу підтримували веселу атмосферу в залі. Здавалося, що грали вони в стилі Nintendo-& Electrocore, але, за словами виконавців, їх музика – це experimental-indie-disco-post hard-core. Ну що ж, їм, мабуть, видніше. Хоча це не одна неясність,також ніхто не зміг мені пояснити, що за прикол такий: назви у пісень російські, а виконують їх англійською.

«Я люблю драм-ен-бас» і поезія

Коли «Мерва» вийшли на сцену, я подумала: "Ну нарешті все ОК, а не так як на минулій Руйнації."(тоді їм не дали виступити, бо прийшли міліціонери та сказали завершувати). Хлопці в усьому чорному, включно з тінями навколо очей зустріли гучними оплесками, на що ті так зраділи, що повикидали у зал більше чотирьох барабанних паличок (закупились наперед:) Композицію «Візьми мене до себе в рай» співали хором. Мушу відзначити – дуже хороший виступ.

Але повертаємось до наших «нетиповостей». На сцену фестивалю «Руйнація» (зараз я свідомо наголошую на назві й відповідно стилістиці фестивалю) вийшли учасники столичного гурту «МегамасС»: вокаліст, одягнений у футболку з написом «Я люблю драм-ен-бас» і бігові шорти, що у програшах танцював як справжній клакер, і Динайс – чувак на «Адідасі», який прочитав свій 4-хвилинний авторський вірш – «Душы необятной просторы». Часто буває, що після фестів або концертів якась група зацікавлює своїм живим виступом, ти повертаєшся додому й починаєш її слухати. Мегамасс - одна з таких груп. Однак, зацікавлення виникло не тому, що мені сподобався виступ, а навпаки - вживу їхня музика важкосприйнятна, але навколо чимало фанів. От я і здивувалася.

Все закінчилось обуренням

Нарешті всі дочекалися хедлайнерів – гурту «ТОЛ». Думаю не потрібно казати, що вони були найкращими і найочікуванішими поміж усіх інших. Перед виходом на сцену я помітила, що у хлопців є свій певний ритуал: усі стали у коло, по черзі хильнули пива, закурили цигарки і тільки після того на сцену. Увесь свій виступ вони знімали на «мильницю», поставлену на колонку, тому можна зробити висновок, що свіже лайф-відео не за горами. Свій sad aggressive вони відіграли так, що публіку рвало на шматки. Коли на пісні «Клеймо» вокаліст кричав «Лечь, встать, лечь, встать. Левой, правой, левой правой! », натовп просто перебував у трансі. Але коли під час виконання «Феншуя» Прозоров звернувся до публіки зі словами: «Я надеюсь, теперь вы понимаете, что пи…ец неизбежен?», цим все було сказано!

Крім уже знаного напам'ять матеріалу, «ТОЛ» презентував нову пісню «Радіон», яка нетипово відрізнялась меланхолійністю і присвяті для тих, кому наступного року вже тут не бути. Дивно це прозвучало, якщо чесно, але натовп вимагав продовження і викликав хлопців на біс безперервним криком і вигукування назви гурту. Проте куди подівся вокаліст одразу після виступу ніхто не зрозумів, навіть його колеги-музиканти. Перший день закінчився обуренням. На біс «ТОЛ» так і не вийшли.

Християнський хард-кор

День другий для мене почався із катастрофічного запізнення. Приємно, що охорона вже не шукала в моєму рюкзаку нічого, а просто поглянула на стрічку та пустила у приміщення. Але сім гуртів вже відіграли свою програму (а це приблизно по півгодини кожен) і я ледь встигла на восьмий (знову це магічне число) – гурт «ЗЛАМ». Хлопці відіграли в стилі модерн хардкору, показавши досить високу техніку виконання. За словами самої команди, їх музика не те щоб агресивна – вона просто передає емоції, а у групі є чіткий розподіл при роботі над новим матеріалом: вокаліст пише тексти, висловлюючи з їх допомогою свій світогляд, і кожен, вловивши суть, прописує свою партію.

Наступною, виступала група Bazooka_Band. Львів'яни вийшли на сцену з двома вокалістами у складі (другим вокалістом став Андрій Марченко з Riff inc.), для якого виступ став своєрідним експериментом – йому передувало всього кілька репетицій і до того ж він ніколи не поєднував вокал і гроул – манера виконання, яку я називаю страшним пекельним голосом:)

Тепер хочу запитати вас , чи чули ви коли-небудь християнський експеріментал пост-хардкор? Звичайно, якщо ви були в Палаці спорту того дня, то не варто й питати, але особисто для мене це стало черговим відкриттям. Текс на кшталт «Господь, допоможи, руки простягни. Я так довго чекав тепла Твоїх долонь. Мрію про те, щоб побачити Тебе, хоча б Твою тінь» хлопці поєднали з важким звучанням, чим дещо дезорієнтували публіку. Крім того, в програмі фестивалю заявленими вони не були.

Пісенька про «Пиво» і розбиті коліна

Присутнім на «Руйнаціі» здорово підняв настрій «Галяк». Група є сайд проектом бас-гітариста «ТОЛу» Дмитра Дзюби і барабанщика «Зламу» - Влада. Хлопці відіграли дуже експресивно і драйвово. За словами гітариста групи Тохи Семікопенка: «Панк-рок – це дуже чесна музика, без пафосу, швидка і весела. Її не нудно грати і слухати. Вона несе, в цілому, позитивний заряд, а зараз позитивної музики мало». В усякому разі пісенька «Пиво» запам’яталась усім якраз своєю позитивністю.

Одиними з першопрохідців «Руйнації» були відомі усім «SKINHATE». Вокаліст групи (Кущ), виклався по повній, він постійно маячив то на сцені, то під нею, загалом, до кінця виступу його коліна були здерті до крові. У залі панували справжній метал і м'ясо, а за живе публіку зачіпали агресивні тексти,написані грубими мовними зворотами.

Монети і омріяний автограф

І нарешті можна зітхнути з полегшенням. М'ячик вийшов оголошувати найочікуваніших хедлайнерів із Німеччини – гурт «Caliban». Але зітхати довелось більше 40 хвилин через проблеми із налаштуванням лептопа барабанщика. Натовп в очікуванні просто почав сходити з розуму і дуже голосно висловлював свою думку про ведучого. Йому, бідоласі перепало найбільше, дійшло до того, що полетіли монети, які, у підсумку, потрапляли у кожного, хто знаходився на сцені. Але коли згасло світло і на сцені з'явилися ВОНИ – неперевершений квінтет з Німеччини, зал просто завмер, а потім вибухнув на перших же звуках!

Для виконавців це тринадцятий рік їх музичної кар'єри, за цей час вони встигли набратися досвіду, навчилися працювати з публікою, подавати себе, тому на «Руйнації» показували вищий пілотаж. На початку виступу один з фанатів випросив дозволу в охорони перебратися за огорожу і потиснути руку своєму кумиру (потім його відразу ж вивели з-під сцени). Андреас Дьорнер (вокаліст) постійно спілкувався із залом, і сам ініціював чергову Стіну Смерті; під його керівництвом натовп вкотре закрутив Circle Pit, процес якого він уважно знімав для колекції групи. Люди відповідали їм старанням і підтримкою. За весь час, проведений командою на сцені в залі качало абсолютно всіх, і при тому, без зупинки – це була ейфорія. В кінці виступу, зі сцени в зал полетіли фірмові медіатори «Calibanа» і палички барабанщика. Музиканти ще довго не йшли за лаштунки, роздавались автографи і фотографувались з фанатами.

І якою б нетиповою не здавалась мені восьма «Руйнація», дещо все ж таки залишилось незмінним: купи сміття і «бичків» у залі та неймовірно різкий запах чоловічого поту:)



РЕПОРТАЖ №2

Не тiльки для аристократiв

У вереснi на узбережжi Бельгiї починається устричний сезон

- Ти знаєш, як їсти устрицi? - запитав у мене бельгiйський друг. I, помiтивши мою безпораднiсть, узявся пояснювати: - Спочатку береш ось цей нiж, вiдкриваєш мушлю. А тодi швидко видушуєш трохи соку з лимона. З'їдаєш молюска - i запиваєш шампанським...

Вiн показував уже втретє, а я все не наважувалася скуштувати делiкатес. Молюски пахли морем i ледь помiтно стискалися, коли на них потрапляла крапля соку. - Якщо не їв устриць в Остенде -

вважай, що i не бував тут, - вирiшив присоромити мене Поль. Тодi я заплющила очi - i...зрозумiла: це справдi смачно!

На серфi - в аквапарку

Бельгiйське мiсто Остенде розташоване на березi Пiвнiчного моря. А це значить, що купальний сезон, триває тут тiльки два мiсяцi влiтку. Однак курортникiв в мiстi не бракує у будь-яку пору року. Адже нинi купатися i навiть кататися на серфi в Остенде можна й узимку - у величезних критих аквапарках, де є басейни, в яких iмiтують океанськi хвилi. А решту часу – гуляти узбережжям i, звичайно ж, дегустувати свiжi морепродукти.

Столiття-два тому це мiстечко було лiтньою резиденцiєю бельгiйських монархiв. На бали до Остенде з'їжджалися аристократии з усiєї Європи. Чимало вiдомих письменникiв шукало тут натхнення, а сотнi художникiв своїми роботами пiдтверджували чарiвнiсть мiсцевих пейзажiв.

Нинi ж курорт - цiлком демократичний за цiнами, i дозволити собi вiдпочинок тут може кожен бельгiєць. Улiтку за кiмнату в готелi на двох просять 50-75 євро, а за лiжкомiсце в гостелi -всього10-15. Хоча є пропозицiї i для охочих шиканути - номери у розкiшних спа-готелях, за проживання в яких треба заплатити 2-3 тисячi євро за добу.

Найдовший ресторан Європи

Саме так називають прибережний район Остенде. Дев'ять кiлометрiв пiщаних пляжiв, i майже на стiльки ж простягається ряд ресторанiв, кафе, барiв та яток, де можна придбати свiжi морепродукти. Вибiр та цiни - на всяку кишеню. Можна повечеряти в ресторанi фешенебельного готелю, на який перетворили колишню королiвську вiллу, i заплатити за двох 300 – 400 євро. Набiр iз трьох страв - устрицi з шампанським, карбонада по-фламандськи

та знаменитi бельгiйськi вафлi - у закладi середнього классу обiйдеться у 40- 65 євро на двох.

Та анiтрохи не гiрше смакують делiкатеси, що продаються в ятках на набережнiй. Пройти повз них фактично неможливо. Розвiшанi гiрляндами сушенi рибки вилискують срiбною лускою, аромат смаженого фiле та вiдварених у бульйонi з селерою равликiв i мiдiй лоскоче нiздрi. Повну мисочку морського асортi: креветок, мiдiй, морських гребiнцiв, крабiв, шпротiв, трiски можна купити всього за 2-3 євро. Стiльки ж просять за пiвдюжини устриць. Пiвтора євро коштує смачнючий свiжозасолений оселедець або ж паперовий конус iз картоплею фрi.

Спершу їсти усю цю смакоту просто на набережнiй менi було трохи лячно - навколо ширяло чимало великих i товстих чайок. Хто хоч раз був на морi, не забуде їхнього жадiбного "дай-дай-дай" та бажання тут таки й вихопити їжу у тебе з рук. Та бельгiйськi чайки людей... iгнорують.

Поль вказує менi на великий плакат на набережнiй, де великими лiтерами написано: "Годувати чайок заборонено". Штраф за порушення - 250 євро.

- Тому вони в нас такi вихованi, - смiється бельгiєць. - I це йде на користь усiм: чайки не

вмирають, переївши картоплi фрi, а люди можуть не остерiгатися агресивних птахiв, що ладнi вихопити їжу з рук.

Придбати морепродукти можна i на рибному ринку. Щоранку сюди пiдвозять свiжий улов мiсцевi рибалки. Цiни, щоправда, доволi високi - за кiлограм камбали, наприклад, просять 8 євро.

Орiєнтацiя на "р"

...Ми йдемо вздовж берега по лiнiї прибою, вдихаючи свiже морське повiтря. Смуга пляжу завширшки кiлькасот метрiв, та за кiлька годин її майже повнiстю "проковтне" черговий приплив. А поки що тут будують замки з пiску дiти, вбранi в курточки та светрики, грають у бадмiнтон дорослi, бiгають за м'ячиками собаки.

Хоча сонячне повiтря не пробивається крiзь хмари, доволi тепло. Тому чимало вiдпочивальникiв розтягнулися у смугастих шезлонгах. Аби не холодно було на вiтрi, заховалися мiж маленькими бiлими будочками-кабiнками, яких безлiч на пляжi. Тут остендцi тримають

свiй вiдпочинковий реманент: рушники, стiльчики, надувнi матраци, кола, м'ячi...

Мiж дiдусем i бабусею, що лежать на шезлонгах, стоїть тарiлочка з устрицями. Поль усмiхається: - - А ти знаєш, що саме у вереснi в нас починається устричний сезон? Влiтку цi молюски зовсiм не такi смачнi й нiжнi, навiть якщо їх вирощують у штучних умовах. Лiто у них - пора розмноження, вони виснаженi. Тому в нас побутує така прикмета: хочеш устриць - глянь на календар. Їсти їх можна лише в тi мiсяцi, в назвi яких є буква "р".

Поль перелiчує їх французькою мовою:

- Janvier, fevrier, mars, avril, septembre, octobre, novembre, decembre. I пропонує повернутись до ятки й купити ще хоча б дюжину молюскiв.

Коли iще їх смакувати, як не в устричний сезон в Остенде?


СТАТТЯ №1

«Інтересні казки» - метафоричний світ в казковій інтерпретації

Влада розцінює це як хуліганство, молодь як мистецтво, а ці хлопці – як професію. Проте це не звичне графіті, яке ми бачимо на вуличних стінах своїх міст. Це український муралізм у вигляді «Інтересних казок». Володимир Манджос і Олексій Бордусов – два київські стріт-артери, які чи не єдині в Україні відмовились від традиційного райтингу (використання шрифтів) і почали малювати повноцінні картини.

Вони перечать силі тяжіння, зображуючи предмети, підвішені в порожнечі, крилаті будинки з літаючими людьми. Їхні малюнки – суцільні галюцинації і парадокси. Самі ж хлопці свої творіння називають параноєю, а героїв картин - «штрихами». Сюжети придумують у голові, ні в якому разі не пов'язуючи їх з реальними особами чи подіями. «Цей світ передбачуваний і має купу наслідків. А ми фантазуємо в іншому вимірі – світі причин. Подивіться на місто! Воно заліплене рекламою. Скрізь реклама! І схоже воно на великий базар. Ми хочемо створювати некомерційні роботи. Щоб це було мистецтвом, яке впливатиме на людину безпосередньо і позитивно. Щоб це було просто», - каже Володя Манджос – один із муралістів казок.

Для своєї першої великої роботи вони обрали занедбану стіну набережної Дніпра. Художники замахнулися на величезне полотно до чотирьох метрів у висоту. «Це було цікаве місце, там були тільки рибалки і бомжі, їм було все одно, що ми робимо. Кожного дня ми з Вовою приходили туди з фарбами і приносили важку металеву драбину (тягали її з дому). Тоді й відбулася перша і єдина наша зустріч з міліцією. А спочатку все було досить банально. Знайшли вдома балончики з фарбою для машин, писали всякі назви музичних гуртів. Олексій взагалі крейдою малював. Вандалізм одним словом» -додає він.

Без сенсу



Хлопці переслідують глобальну мету - облаштування міста задля гармонізації енергетики простору, але починати зібрались вони з найнижчого рівня сприйняття, тобто яскравої картинки. Зазвичай у таких випадках перехожі кажуть: «О! Красиво як! Краще, ніж просто страшна сіра стіна!» Або: «Ух ти, щось кольорове!» Ті, хто може думати і аналізувати, крім декоративної функції бачать у їхніх роботах ще й сенс. Що може означати зображення руки з валізою грошей, яка грає у футбол не м’ячем, а планетою, ще зрозуміло, а от що означає чоловік із лійкою замість носа чи двошаровим обличчям, інтерпретувати буває важче. «Є роботи, де сенс настільки простий і доступний, що не вимагає пояснень. Але є роботи, які ми й самі не розуміємо. Буває, що часом я дізнаюся про світобудову щось нове, а потім бачу це в своїх старих роботах. Стає дивно, як я міг намалювати те, що дізнався лише через якийсь час?! Виявляється, бувають роботи з посланням і самим авторам. Ми особливо не замислюємося над тим, що хочемо сказати. Малюємо те, що малюється! Нехай і без сенсу. Люди шукають у роботах лише те, що хочуть знайти», - каже Waone (Володя).

Головні «Штрихи»



Ноги персонажів «Казок» ростуть із голів їхніх художників. І якраз з допомогою цих ніг вони й подорожують по вигаданому містичному світі. Часто вони повторюються і навіть можуть бути однією істотою в кількох іпостасях. Проте, це цілісний образ людини. Вона – мірило всіх тем. Завдяки фантазії її можна долучити до магії, наділити будь-якою здібністю, настроєм і навіть контекстом. Проте найхарактернішою рисою персонажів є те, що усі вони добрі і трохи кумедні. З'являються вони спершу на папері, а вже потім на стіні. Далі у них починається своє життя у трансцендентному просторі, алогічному і сомнамбулічному, де немає моральних заборон і правил. Хлопці намагаються кожного «штриха» помістити на перший план, хоча, як правило, у їхніх роботах все головне.

Малювання з перешкодами

Мінімум, що треба для створення малюнку – це декілька кольорів на заливку, чорний (чи умовно чорний) колір на контур, білий на бліки та прозорий чорний на відтінення. Далі справа за стіною. Вона не повинна бути обшарпаною, оскільки тоді її доведеться «шліфувати». Якщо ж це бетонний блок чи заштукатурена поверхня, то її потрібно заґрунтовувати. Потім наноситься ескізна розмітка, вливаються кольори і пропрацьовуються контури та тіні. Здебільшого для «Казок» використовуються кольори теплої гами. Найбільше надається перевага пастельним фарбам. Ось і все.

Проте великий потік глядачів не є основним критерієм для вибору стіни. Це скоріше технічна характеристика, її формат і оточуюче середовище. «Ми не вибагливі і малюємо там, де є місце і нормальна площа. Але буває так, що зобразити щось на стіні, здавалося б зовсім нікому не потрібній, буває вкрай важко, - жаліється Олексій. – Завжди з'являються якісь «але». Про це «але» хлопцям вперше стало відомо рік тому, коли вони сміливими кроками ходили по міських муніципальних і комунальних органах у пошуках відповіді на питання: що ж потрібно, аби на стіні з'явився малюнок? Здавалося б, питання одне, а відповідей на нього з'явилось на диво багато. Про малюнки на будинках і парканах з нашого законодавства відомо небагато, але й те, на жаль, тільки з Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення. І, хоч би яким якісним мистецтвом не була робота, запам'ятайте уважно-це правопорушення! «ЖЕК нам написав такий маршрут: підіть до мешканців будинку, запитайте їхньої думки, хоча думки недостатньо, необхідна згода, і згода непроста, а більшості жителів (50% + 1); відвідайте районного архітектора, Управління з контролю за благоустроєм, ну і Головне управління охорони культурної спадщини», - бідкаються хлопці. Наразі, вони вже впізнавані не лише у столиці, але й за кордоном. «Якщо ви маєте на увазі полотна та ілюстрації, то наші роботи є в Парижі, галереї стріт-арту "Onega", в Іспанії, в приватній колекції та в США також в приватній колекції»- хизується Олексій. Загалом це понад 120 робіт!

Розмалювати все

Найуспішнішим своїм проектом «Інтересні казки» вважають малюнок на невеличкому банері, який приурочений весіллю одного зі стріт-артерів. На ньому за допомогою крапок зображена закохана пара. Та поки що це єдина повноцінна робота, виконана на полотні. Опускатись до рівня стандартних художників, хлопці не хочуть. «Про повний перехід з вулиці в майстерні та галереї навіть не може бути й мови, - кажуть вони. - Вулиці, стіни- це наша стихія, а в галереях наша творчість вже не буде давати тієї віддачі і того задоволення. На стінах малюватимемо, допоки будемо фізично спроможні це робити. А зараз готуємо новий проект, суть якого полягає в тому, щоб "прикрасити" неестетичні стіни та фасади в міському середовищі (Не обов'язково стіни заводів. Це будуть і стіни житлових будинків, і бойлерні, і бетонні паркани тощо). Зображуватимемо те, що й до сьогодні і при цьому в наших роботах не буде ніякого рекламного змісту. Тобто купити нас неможливо. Ми мріяли про це протягом останніх 5 років. І от з осені 2008 року намагаємось втілити це в життя».

Поки що це тільки Київ. Хоча, зробити «інтересним» й інше місто казки теж не проти.


На замітку: Мюралізм - художній напрям у мистецтві, для якого характерні настінні розписи, засновані на народних і національних мотивах. Мюралізм, як рух, зародився в Мексиці (мюре - стіна). Один з найяскравіших класиків - іспанський художник Дієго Рівера. Він розписував стіни будинків у рідному Мехіко і містах США.


СТАТТЯ №2

Хочу красеня з екрану!

Звідки беруться казки? Будь-хто відповість: з життя. Саме з буденних перипетій згодом народжуються яскраві, кольорові герої, які втілюють всі типові людські якості. Проте потім вони оживають і стають переконливішими від своїх реальних прототипів, адже на відміну від реального життя, в казці не потрібно прикидатися і приховувати справжній характер з всіма його недоліками. Адаптовані до дитячого сприйняття, мультяшні хлопчики акуратні, пристойні, гарно причесані. Тому вони так і подобаються нам, дівчатам. Уявіть, як було б круто, коли твій бойфренд зможе і на руках поносити, і під хмарами політати, і мейк-ап помахом руки поправити! Дібрати такого собі дуже легко.

Супермен

Чоловік в синьому гідрокостюмі і червоних трусах «поверх» прибув на нашу планету з далекого космосу. Він володіє супервміннями, яким, якщо чесно, важко знайти корисне застосування «на кожен день». Наприклад, рентгенівський зір. Кому з вас потрібен хлопець, здатний роздивитись, вправно втиснений в джинси, целюліт? Талант підпалювати предмети поглядом знадобиться хіба що під час пікніку, сосиски посмажити. Здатність літати врятує від вранішніх корків і тисняви в маршрутці, але обов’язково зіпсує зачіску і макіяж. Найбільший недолік Супермена – його обачне ставлення до цінних камінців та ювелірних прикрас. Червоний плащ нашого героя швидко брудниться, адже кожного разу там з'являються нові сліди ворожої крові чи космічної пилюки. Прати його доведеться саме тобі. Супермен думає, що вам без нього нікуди, тому найменша ваша проблемка викличе в нього велике бажання діяти. Ставши вашим хлопцем, він візьме на себе роль фільтра і ділитиме людей на тих, з якими тобі спілкуватись можна, а з якими – зась. Патологічна пристрасть до самопожертви може викликати у тебе білу гарячку.



Альф

Прибулець із далеких планет володіє лише однією магічною здатністю – він їсть котятину. Тому згодитися цей хлопчина зможе хіба весною, коли четвероногі пухнасті красені сходять з розуму під вікнами своїх принцес. Ще у Альфа є тепле хутро і пузо, об яке можна тертися під час відключення опалення взимку. Щоб дати раду з недоліками прибульця, необхідне хороше почуття гумору і, бажано, досвід роботи з буйнопомішаними. Крім котятини, Альф їсть все, що знаходиться в холодильнику, підвалі, смітнику… Як переконали мене американські дані, середньостатистичній американці прогодувати цього серіального мачо не по зубах. Що вже казати про наших українських дівчат в період економічної кризи?! Хоча на засобах контрацепції можна буде зекономити – репродуктивна функція героя порушена назавжди. Сумно, але не дуже. Тобі ж не хотілося мати пухнастих діточок, схожих на твою улюблену кицю чи собаку?

Джеймс Бонд

Неправильно думати, що особа в дорогому піджаку, на дорогому авто - бездоганний, просто ідеал. Багато чого залишається за кадром. До прикладу, рання стадія алкоголізму і погане самопочуття зранку наступного дня. Будьте обережні, воно наздоганяє кожного, хто вечорами п’є мартіні з горілкою без льоду. А ще цей друг залишає гігантські суми в аптеках, в яких йому продають мазі та гелі від синяків і подряпин – фінальний атрибут кожної бійки Бонда. У всіх жінок суперагента дуже високий рівень смертності. Вони не живуть довше сорока хвилин екранного часу бондіани. Джеймс – досвідчений коханець. Правда, інтим з ним більше фізіологічний, ніж емоційний і чомусь схожий на роботу точильного верстата. Процес відомий, коментарі зайві. До речі, багатьох дівчат такий підхід цілком влаштовує. А ті, які його дратують, якраз і стають потенційними жертвами. За будь-яке твоє невинне зацікавлення його справами можеш бути залишена серед пустелі в самій нижній білизні. Джеймс Бонд – патріархальний тиран, тому його ідеальна дівчина – красива, модельна і покірна лялечка.

Капітошка

Цей імпозантний мужчина носить беретик, з'являється одразу після дощу, дарує людям сміх і радість. Поводитись з ним треба дуже обережно. Капітошку ні в якому разі не можна пускати на кухню. Справа в тому, що він має погану звичку відпочивати в чашці і якщо до вас зранку прийде Джеймс Бонд, ризикуєте назавжди залишитись без коханого. Коефіцієнт корисної дії Капітошки невисокий. Розмовляюча крапля води в наш час розвеселить хіба що хворого. А от на здорову людину дія передбачувана – зливання яєць у бабці в селі. Спілкування з Капітошкою незрозуміле, зате завжди легке і «ненапряжне». Він вривається в твоє життя з дзвінким голосочком: «Я хі-хі-хі, я ха-ха-ха», перевертає все з ніг на голову, а потім зникає за покликом касти собі подібних ощасливлювати ще одну, таку як ти. Тому й залишається щодня повторювати: він полетів, але обіцяв повернутись.


Гомер Сімпсон



Цей дядько для тонких поціновувачок пивного пуза, гладенької лисої голівоньки і милої відрижки. Гомеру 39 років і важить він від 200 до 300 кг (вага еквівалентна кількості випитого пивка). Він пробував себе у всьому: був машиністом, охоронцем, працівником у боулінг клубі, менеджером кантрі-співака, перукарем, злочинцем, викладачем курсу "щасливий шлюб", бізнесменом і, звичайно, він завжди умудрявся залишитися або повернутися на посаду інспектора по безпеці СпрінгфілдськоїАтомної Електростанції. Крім того на мотоциклі він здатний врятувати світ, замкнений у скляний ковпак. Інша справа, щоб отримати його разом з усім цим геройським набором тобі доведеться підключити кабельне ТБ, навчитись смачно готувати і пофарбувати буйні коси в синій колір, щоб змогти поконкурувати з його ідеалом – матір'ю сімейства – милою Мардж. З інтимом трохи складніше, адже тут час від часу, як і у будь-якого одруженого чоловіка, попахує консерватизмом – мінімум експериментів, максимум перевірених практикою прийомів. Розігріти Гомера поки що вдається тільки Мардж, але добра сотня серій, де вони залишаються на сімейному ложі вдвох, не дасть засумніватись, що в Сімпсона ще є порох в порохівницях (чи у штанях, не знаю:)


Гаррі Поттер

Він вижив в ім'я любові своєї матері, пройшов крізь Круціатус Темного лорда і став володарем Кубку вогню. Вміє бездоганно вичакловувати Патронуса і має найкрутіших друзів (включно з велетнем Гегрідом). Одним словом – бездоганний варіант для такої ж магічної дівчинки, як ти. Проте треба бути вкрай обережною, в разі приреченості ваших стосунків ризикуєте скуштувати зачаклованих шоколадних жабок або ж ще гірше - стати заручницею Азкабану! Любовні ігри ототожнюються в Поттера з поєдинками з Волдемортом, отож б’ється він не на життя, а на смерть. Ти б уже радо завершила ці смертельні акробатичні номери, та він з такою зосередженістю захоплюється місією твого задоволення, що вже не в силі оцінити степінь твого жаху. Єдина думка – як би не звернути собі шиї або як це непомітно відсунути його чарівну паличку. Фінальне запитання: «Тобі було добре?» звучить знущально. Звичайно, що тобі було добре, адже ти змогла вижити.


Семеро гномів Білосніжки

Хлопці хороші, компактні, легко транспортуються, вміють поратись по господарству і по-мистецьки майструвати скляну труну. Самі ж вони легко погоджуються жити в шафі чи на балконі. Жоден з них не приревнує тебе до будь-якого іншого принца і з радістю поступляться йому місцем. Можна домовитись і про прокат. Крім того, існує бонус – суцільне різноманіття і відсутність нудьги: гномів, як і білизну, можна мати на щодень.

Кенні МакКормік


Любителям детективу присвячується. Кенні – мовчазний четвертокласник з харизмою завбільшки з оранжевий капюшон і величезним сексуальним потенціалом. Усі чесноти малюка пояснюються дуже легко – несамовито привабливою білявою шевелюрою. Чекати від нього милих признань у коханні марна справа, проте у тебе буде час вповні насолодитись його п'ятисезонним життям і самій розібратись, яка ж сволота весь час його вбиває:) У сексі проявляються всі його ораторські таланти. Ти побачиш, наповнений яскравими, сміливими мазками, портрет еротичного гіганта. Камасутра зблякне і соромливо заховається в тінь, поступаючись новому слову мистецтва Кенні. І слово це буде довгим і багатообіцяючим. Насолодившись любов'ю «вухами», ти чекатимеш плавного переходу від теорії до практики. А коли дочекаєшся... Що це??? Переконавшись в реальному вигляді багатства блондина, ти починаєш перейматися думкою: то хіба вже все? Кенні відповість, що це твої проблеми і зробить висновок, що саме з тобою щось не те. Ще й пожаліє бідну дівчинку: «Та не соромся. Хочеш про це поговорити? »


Бівіс і Батхед




Симпатюлі, які вроздріб не продаються. Рівень інтелекту вимірюється «факами» і величиною твого бюсту. Запросивши друзяк на побачення ризикуєте вивчити весь словник американської не зовсім літературної лексики. Бівіс - одне з найменш вживаних американських імен (щось на кшталт нашого Палладія чи Амвросія), а Батхед взагалі в найделікатнішому перекладі звучить як «задоголовий». Своїй популярності хлопці завдячують вмінню вишукано покритикувати MTV-шні кліпи і ,звичайно, милозвучному сміху. У їхній медичній картці мені вдалось помітити лише одне безневинне захворювання – спермотоксикоз. Тож якщо з вибором хлопця у тебе дуже туго і тебе понесло на цих друзяк, май на увазі: окрім оригінального прізвиська, можеш опинитися на місці дивана, з якого вони ніколи не злізатимуть. Якщо сприйняти такі перспективи, як привілей, то жити можна. У Бівіса з Батхедом є одна хороша риса – вперто і наполегливо закінчувати почате до фінішного кінця.

Добре було б жити в казці чи мультику, проте у кожної казки є кінець, а у кожної серії – далі буде… Безумовно, існує ще дуже багато альтернативних варіантів, які в реальному житті дуже схожі з нашими вигаданими персонажами. І якщо твій коханий на перший погляд, простісінький Буратіно, то зовсім не факт, що придивившись ретельніше, зможеш побачити в ньому добродушного Карлсона:)


РЕЦЕНЗІЯ

Книга, що схожа на правду

«Чоловіки з Марсу, жінки з Венери» - книга американського психолога Джона Грея, опублікована 1992 року, накладом 20 мільйонів екземплярів, що ввійшла до списку 10 найвпливовіших книг, виданих за останні 25 років!


Придивіться пильно до свого чоловіка, брата чи хлопця. Він нікого вам не нагадує, прибульця з іншої планети, наприклад? Автор книги «Чоловіки з Марсу, жінки – з Венери» майже 400 сторінковим текстом переконує, що статі розділяє не лише стіна між кімнатами з написом «М», «Ж» і не рівень волосяного покриву чи висота голосу, а космічна відстань у мільярди кілометрів.

Чому чоловік знімає майку через спину? Чому жінка дивиться на свою ступню через п’ятку? Чому мужчина, виходячи з машини на хвильку, не закриває при цьому дверей чи не піднімає кришку унітазу? А тому, що ми різні, переконує Джон Грей – письменник, який жодного дня не пропрацювавши психологом, написав більше восьми книг про сімейні стосунки. У першій, яка потрапила до моїх рук, він намагається дати відповіді, на здавалось би риторичні запитання: «чому він ніколи не говорить зі мною», «як попросити про допомогу» або «чому вона стільки говорить замість того, щоб прийняти рішення».

Як приклад типова проблема: жінкам здається, що чоловіки не вміють слухати. У важку хвилину їй потрібно виговоритися і від чоловіка вона прагне отримати підтримку та визнання того, що її проблема значуща. Натомість чоловік одразу поспішає знайти рішення проблеми, замість того, щоб всього на всього уважно вислухати. Або ж інший випадок: чоловікам здається, що жінки постійно їх «пиляють», намагаються переробити і дають незліченну кількість рекомендацій. Проте у цьому «марсіанин» бачить недовіру до власних здібностей, адже чоловік все повинен досягти самостійно.


Книгу можна зарахувати до серії «американець для американців». Безсумнівно вона буде для вас корисна і пізнавальна, якщо ви: цілодобово переглядаєте ток-шоу, де одну і ту ж тему нескінченно обсмоктують і облизують з усіх сторін або, ще краще, якщо замість ток-шоу ви натхненно дивитесь "магазин на дивані", де кількість повторів однієї і тієї ж фрази перевищує допустимий поріг подразливості людської витримки або ж якщо ви досі й у захваті від геніальних сентенцій «Капітана Очевидності»:) Крім того, навряд чи українська дівчина писатиме своєму коханому записки про те, що він її розчарував тим-то й тим-то, але вона все одно його кохає.Побудована книга за рецептом: 2/10 цікава і практична інформація, 1/10 дещо примітивного гумору, все інше - вода. Не гребує автор і самоповторами та тупотінням на місці (мабуть, аби прописні істини дійшли до кожного). Дочитавши книгу до 10 сторінки, захотілось запитати: коли ж дійдемо до суті? Прочитавши ще 10, відклала в сторону, але повернувшись, через кілька днів, таки знайшла те, що шукала . У 10 розділі (загалом їх 13) є список із 101 вчинку, якими чоловік може набрати плюсів у очах жінки. Серед найцікавіших: обіймайте дружину не менше 4 разів на день, говоріть їй «кохаю» не менше двох разів, час від часу змінюйте фото дружини у своєму гаманці, смійтесь, коли вона жартує.

Таким чином текст схожий на белетристику, що примітивує стосунки двох статей до рівня стереотипів. Виходить, що чоловіки користуються логікою, а жінки… «жіночою» логікою. Жінка може говорити, що завгодно, вчиняти так, як їй завгодно (можна придумати безліч виправдань, в тому числі «я –жінка»), в той час як чоловік, щоб зберегти «любов» повинен вчити її венеріанську мову.

Проте Грей упустив важливу річ, що жінки нерідко приміряють на себе роль чоловіка і навпаки – спостерігаємо тенденцію чоловічої фемінізації. Крім того, не можна з такою впевненістю писати те, що має безліч варіантів. Стосунки можуть залежати як від менталітету нації, так і від характеру кожної окремої людини. Чомусь складається враження, що це сам автор з червоного Марсу, а його аудиторія – з далекої Венери.







Comments

Deynychenko Ruslan
Oct 25, 2011

Іра,
не завантажуйте файли у форматі MS Word. переробіть на звичайний текст

Стельмах Ірина
Oct 27, 2011

done:)

/groups/20111/search/index.rss?tag=hotlist/groups/20111/search/?tag=hotWhat’s HotHotListHot!?tag=hot0/groups/20111/sidebar/HotListNo items tagged with hot.hot/groups/20111/search/index.rss?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcomelist/groups/20111/search/?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcomeRecent ChangesRecentChangesListUpdates?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcome0/groups/20111/sidebar/RecentChangesListmodifiedDateallRecent ChangesRecentChangesListUpdateswiki/welcomeNo recent changes.reverse5search