Доробки Чернецька Альона

Залізна леді з тінню батька за спиною

Марін Ле Пен називають вискочкою, красивим обличчям, расисткою та звинувачують у використанні родинних зв'язків. Проте це не завадило жінці увійти в трійку найімовірніших переможців на квітневих президентських виборах у Франції. Трохи більше року вона є лідером Національного Фронту, але за цей час почала наступати на п'яти французькому президенту Ніколя Саркозі. Жінка набрала 20 % голосів у соціологічному опитуванні, яке проводила газета France Soir. Саме така кількість людей готова проголосувати за неї на виборах. Ніколя Саркозі випередив її на 3 % .

Часто ім'я Марін Ле Пен вживається зі словосполученням “татусева донечка”. Її батько Жан-Марі Ле Пен - скандальний французький політик і депутат Європарламенту . У 1972 році він заснував партію Національний Фронт. До 2011 року Жан-Марі її очолював, після чого керівником партії обрали Марін Ле Пен. Марін Ле Пен, як і її батько у 2002 році, на вибори йде як лідер партії Національний фронт. Проте Марін і її прихильники сподіваються, що вона не повторить долю її батька. Адже тоді Жак Ширак виграв вибори, а Жан-Марі Ле Пен зайняв друге місце.


Французьке місто Марсель — одне з головних у передвиборній кампанії. Близько трьох тисяч жителів зібралися, щоб зустрітися з Марін Ле Пен. Серед них лунають слова підтримки Марін: “Ось вже тридцять років сім'я Ле Пен бориться за Францію. Вони за звичайних люлей, а не за багатіїв”, “Мені 18 і для мене Марін символ Франції і майбутнього для нас, молоді”.

Сен-Дені - приміська частина Парижа, відома великою кількістю іммігрантів. Тут об'єдналися ті, які протестують проти Марін Ле Пен. У людей в руках плакати “Ні фашистам в наших кварталах”. “Я нізащо не проголосую за Ле Пен, я краще зіпсую свій бюлетень”, - стверджує учасниця мітингу.


Політичні ідеї партії Національний Фронт досить радикальні і викликають бурхливу реакцію. За партією закріпився расистський імідж. Марін стверджує, що намагається позбутися стереотипів, які існують, і принести свіжий погляд у Національний фронт. Жан-Марі Ле Пен погоджується: “Вона молодша від мене на 40 років і йде в ногу з часом”.

Тим не менш, кандидат у президенти вірно притримується політичної лінії свого батька. Марін також займає жорстку позицію у питанні імміграції і хоче заборонити імміграцію з неєвропейських країн. З вуст тендітної, на вигляд стриманої білявки часто лунають подібні коментарі: “Мусульмани, які моляться на вулицях Франції, нагадують німецьких окупантів під час Другої світової війни”, “15 років тому мусульматни носили хустку, жінок в хустках ставало все більше і більше. Потім з'явилася паранджа, і стало все більше і більше жінок в паранджі. А тепер у нас в громадських місцях мусульманські молитви...Звичайно, на вулицях немає танків і солдат, але це все-таки окупація території”.

Вона вірна ідеї Жана-Марі виходу з Єврозони. А також обіцяє, що після перемоги заборонить називати дітей нефранцузькими іменами. Жінка підтримує середній клас та смертну кару. Позитивно ставиться до диктатури на Близькому Сході і захоплюється особистістю Владіміра Путіна.

Марін Ле Пен народилася 5 серпня 1968 року. Марін з дитинства була зануреною в політику. Разом з батьком вона з'являлася на публічних заходах, сиділа поряд з ним, коли він давав інтерв'ю. Вона спостерігала за татусем і наслідувала його. Коли дівчинці було чотири, Жан-Марі заснував партію Національний Фронт, в яку Марін вступила одразу після повноліття. Проте відомість батька аж ніяк не сприяла її безхмарному дитинству. З неї знущалися у школі, і навіть плювали в обличчя на вулиці. Коли їй виповнилося вісім, у будинку її сім'ї вибухнула бомба, закладена батьковими політичними опонентами. Родина, яка була всередині будинку, не постраждала. “Я не пам'ятаю звуку вибуху, але в моїй пам'яті закарбувався моторошний вітер, який увірвався в кімнату після того, як двері опинилися на підлозі”, - згадує Марін.

У чотирнадцять років з Марін трапилася трагедія: з дому пішла мати - П'єретта Лаланна. Вона втекла до біографа свого чоловіка. Дівчинка мала близькі стосунки з мамою. Вона згадує, як вони годинами проводили час на кухні, готуючи обіди та вечері. Пізніше мати про себе нагадає у час, коли Марін буде навчатися в університеті: П'єретта зніметься топлес для “Плейбой”, щоб помститися чоловікові.

Марін закінчила Університет Париж Пантеон-Ассас, найкращий юридичний вищий навчальний заклад країни. Вона, як і її батько, вивчала право і отримала дилом магістра з цієї спеціальності. Після університету почала практикувати. “Вона була хорошим юристом, сумлінно виконувала свою роботу, невпинно працювала”, - згадує французький адвокат Базиль Адер, який працював з жінкою.

У 25 років Марін Ле Пен висунала свою кандидатуру на виборах в Національну Асамблею (Нижню палату парламенту), проте у парламент не потрапила. Вона продовжила будувати кар'єру у партії батька: очолювала юридичну службу партії, була віце-президентом Національного Фронту, віце-президентом з освіти, зв'язків з громадськістю і пропаганди. У 2004 році Марін обрали в Європарламент від Національного Фронту. Через сім років вона очолила Національний Фронт.

Марін двічі розлучена. У неї троє дітей. Жінка стверджує, що, як тільки з'являється вільний час, вона його приділяє сім'ї. Одним з її захоплень є відвідування тиру. Марін байдужа до релігії, вона описує себе як непрактикуючого католика.

Після трагічних вбивств у Тулузі, в яких звинувачують Мухамеда Мера, прогнозують, що шанси Марін Ле Пен на перемогу на виборах стрімко зростуть. Адже Мухамед Мер є громадянином Франції алжирського походження, а Мартін виступає саме проти імміграції в Францію. Чи все-таки вона стане наступним французьким президентом, стане відомо наприкінці квітня.


Життя на фоні телефону

Рецензія на «Вася повинен зателефонувати»

Ада Роговцева рідко виходить на українську сцену. Зараз її частіше побачиш у російських театрах та серіалах. А у спектаклі «Вася повинен зателефонувати» у Театрі драми та комедії на лівому березі Дніпра вона виконує головну роль. Воно й недивно, адже режисер вистави - Катерина Степанкова, дочка легендарної актриси.

Одна присутність Ади Роговцевої уже гарантує спектаклю успіх. Адже її гра завжди блискуча, та й в поганій театральній роботі вона не зіграє. Проте актриса не затьмарила гру інших акторів, серед яких заслужені артисти України Ксенія Ніколаєва, Андрій Мостенко, Неоніла Белецька.

Театральна команда позиціонує виставу як «можливо комедію». Проте на цьому невизначеність у всьому, що пов’язане з нею, і закінчується.

Прем’єра відбулася у 2010 році. Спектакль поставили за пєсою російської художниці та письмен ниці Катерини Рубіної «Прогулянка в Лю-Бльо». Катерина Рубіна написала цей твір для своєї мами, наділивши головну героїню рисами її характеру. Комедія йде у московському та петербурзькому театрах. На відміну від постановок російських режисерів, авторка комедії боялася саме київського варіанту. Адже спектаклю надали західноукраїнського колориту. Дії відбуваються не у прибалтійському курорті, а у пансіонаті в селі, замість моря - озеро. Проте Театр драми та комедії на лівому березі Дніпра її приємно здивував, його інтерпретація їй прийшлася до душі.

Музичне оформлення надало родзинки та підкреслило український характер постановки. Віталій Мельник вирішив використати музичні композиції інтелектуального гурту «Піккардійська Терція». Їхні пісні створюють відповідний настрій, вплітаються у потрібні моменти, не створюючи дисонансу. Після вистави ще довго наспівуєш: «Повези мене туди, де природа сама, повези мене за місто, де асфальту нема».

За сюжетом у приватний пансіон героїні Ади Роговцевої Рути приїжджає стара знайома Люля, яка привезла свою племінницю - художницю Лілю. Там відпочивають колишня арфистка Рената та її син, власник компанії збору сміття Альберт. Люля хоче звести свою небогу з Альбертом. Через деякий час зявляється німецький психіатр Фогель. Все, як завжди, виходить за межі планів героїв.

У виставі задіяні шість акторів. Але складається враження, що є ще один герой, головний, але невидимий, і саме від нього все залежить.

Це – Вася, чоловік Рути, який помер п’ять років тому, але з яким щодня жінка розмовляє по телефону. Вона дотримується усіх порад, які отримує від нього через слухавку. Ці дзвінки, як це не парадоксально, допомагають їй залишатися в реальному світі. Діалог героїні Ади Роговцевої з її коханим складає головну драматичну та дуже зворушливу лінію вистави.

Вистава натякає, а не розповідає, глядачі можуть лише здогадуватися про те, що багато залишилося в минулому, але що саме - їм ніхто не зізнається. Складаючи пазл «Скелети в шафі наших героїв», ми не до кінця впевнені, чи Альберт і Люля були закоханими одне в одного, чи Люля була коханкою Васі.

Вистава досить символічна. Одинокість Люлі зображено через ляльку, яку жінка знаходять на смітнику. Тоді вона усвідомлює, що хоче тепла, сімейного затишку. А момент, коли Ліля закохується у німця Фогеля, демонструють через романтичний танець у червоних туфлях.

Сильне враження справив мовний мікс. У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра вистави рідко йдуть українською мовою. А «Вася повинен зателефонувати» - двомовна. Герої спілкуються українською мовою, тільки психіатр Фогель, Люля та її небога Ліля розмовляють російською, через деякий час ти розумієш, що тітка і племінниця приїхали з Москви. Альберт, його мати і власниця пансіонату ведуть діалоги українською, вживаючи гостренькі західноукраїнські вислови, динамічно переходять на російську, звертаючись до відвідувачів, потім повертаються, спантеличуючи гостей, до рідної мови. Все це виходить гармонійно, місцями навіть комічно.

Окремого слова заслуговують художник-постановник Тарас Ткаченко та художник по костюмам Ірина Горшкова. Вони перетворюють маленьке селище в особливий світ, в якому кожна деталь щось означає: жовті парасольки, які висять над будиночком, гойдалки, на яких проходять інтимні розмови, картини та подіум, який перетворюється у стіл для сніданків.

Недолік вистави у тому, що вона має солодкуватий присмак, який нагадує серіал, місцями дуже театральна та навіть абсурдна.

Але загалом «Вася повинен зателефонувати» заслуговує найвищої оцінки. Хочу відмітити вдале закінчення, після якого залишається три крапки, нотка таємничості. Вистава закінчилася, артисти купаються в оваціях, глядачі аплодують стоячи, а потім покидають зал з думкою: «А що ж буде далі».


Comments

/groups/20111/search/index.rss?tag=hotlist/groups/20111/search/?tag=hotWhat’s HotHotListHot!?tag=hot0/groups/20111/sidebar/HotListNo items tagged with hot.hot/groups/20111/search/index.rss?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcomelist/groups/20111/search/?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcomeRecent ChangesRecentChangesListUpdates?sort=modifiedDate&kind=all&sortDirection=reverse&excludePages=wiki/welcome0/groups/20111/sidebar/RecentChangesListmodifiedDateallRecent ChangesRecentChangesListUpdateswiki/welcomeNo recent changes.reverse5search